Шахтарі України знають, що Росії вони «на фіг не потрібні»

Київ – Шахтарі не виходять на проросійські мітинги, як би цього не хотілося Путіну чи Януковичу. Навіть відстоюючи свої права, як це було нещодавно у Краснодоні, вони дбають, щоб не було «політичних гасел і прапорів». Шахтарі знають, що вугілля потрібне Україні, тому й щороку виділяються дотації з Києва, й зовсім непотрібне «газовій економіці» Росії. 

План Путіна, щодо «м’якої анексії» сходу та півдня України за «кримським сценарієм», зазнав невдачі найперше тому, що шахтарі не підтримали ні так звані «сепаратистські», ні «федеративні» провокації.  

Шахтарі Донбасу, краще ніж будь-хто в Україні знають, хто й як розбагатів на їхній важкій праці, хто контролює копанки та утримує на гроші від тіньового продажу вугілля банди, які тепер з автоматами та триколорами бігають вулицями міст сходу. 

Шахтарі України – від Донбасу до Галичини – знають, що їхнє вугілля потрібне економіці України й тому уся країна «через дотації з державного бюджету утримує галузь, не залишаючи гірників без роботи», каже Михайло Волинець, голова незалежної профспілки гірників, голова Конфедерації профспілок України . Самі ж шахтарі – зі сходу і заходу України – розуміють одне одного, бо знають, яке цінне життя й мирне небо над головою.  

А от Росії українське вугілля не потрібне. «Більше половини своїх потреб в енергоносіях Росія забезпечує природним газом, а на вугілля припадає всього 16%. Питома вага вугілля у споживанні органічного палива в Росії за останні 50 років скоротився майже у чотири рази. Частка вугілля в структурі паливоспоживання на теплових електростанціях теж постійно меншає, а використання газу уже сягнуло 72%», – зазначає професор Георгій Краснянський, голова Російського національного організаційного комітету Всесвітнього гірничого конгресу. 

Тож шахтарі України – «за» майбутнє їхньої справи, а відтак «за» єдину Україну, хоч і з найбільшою автономією регіонів. 

Росії українські шахтарі «на фіг не потрібні», вважає шахтар з понад двома десятками років підземного стажу, більшість з яких на кілометровій глибині шахти імені Засядька, Іван Жемчужніков.  

Без соціальної підтримки кремлівський наступ на схід так і залишився тим, чим був з самого початку – диверсією російських спецслужб із залученням до тероризму кримінальних угрупувань та маргінальних елементів.