Надзвичайний стан. Чи є у Януковича останній козир?

Події останніх днів ясно показали: єдиними центрами ухвалення рішень, що здатні в тій чи іншій мірі виконуватись, в країні є Віктор Янукович і Майдан. Проблема полягає у тому, що ці два центри впливу перебувають по різні боки барикад і цілі у них діаметрально протилежні. 

Після двох місяців мирного протесту Майдан перейшов до активних дій і перехопив ініціативу у протистоянні. Революція перекинулася в регіони, облдержадміністрації одна за одною переходили до рук учасників акцій протесту. Влада чинить опір, силами міліції та тітушок намагаючись опанувати розростання повстань, однак видається, що це лише локальні і тимчасові успіхи. У Віктора Януковича залишився тільки один козир в рукаві – введення надзвичайного стану. І час від часу президент нагадує усім про цей козир, не викладаючи, однак, його на стіл. 

Дуже ймовірно, що не викладе і цього разу – хоча суспільство тепер всерйоз обговорює цю можливість, налякане чутками та інформаційними «вкиданнями». Лише сьогодні зранку в ЗМІ та соцмережах мусувалась чутка про те, що МЗС повідомило іноземних послів про введення НС. Коли ж дійшла справа до офіційного підтвердження – новина виявилась фейком. 

В той же час реальністю є той факт, що працівники бюджетних організацій Печерського району столиці, де відбуваються головні протести, сьогодні й справді отримали вказівку бути готовими залишити робочі місця о 15 годині, взявши з собою цінні речі і важливі документи. План дій на завтра – такий же. Це теж було розцінено громадянами як підготовка до введення НС принаймні в Києві. 

Надзвичайний стан – це режим тимчасового обмеження прав і свобод громадян у особливих випадках, передбачених законом. НС передбачає надання правоохоронним органам та військовим практично необмежені повноваження. 

У випадку введення НС громадянам може бути обмежено свободу пересування, введено особливий режим в'їзду і виїзду з міст, заборону на будь-які масові акції. Під час НС фактично заборона діяльність ЗМІ. Можливе вилучення у громадян зброї та заборона на діяльність партій і організацій. 

Вперше словосполучення «надзвичайний стан» зазвучало одразу ж після подій 1 грудня 2013 року. Тоді, як повідомляли ЗМІ, нібито у Кабміні відбулося таємне засідання за участі представників Адміністрації президента, де всерйоз розглядалося питання про введення НС, однак до практичних кроків справа не дійшла. 

Нова хвиля повідомлень про можливість введення НС в Україні, або принаймні в деяких регіонах, почали говорити після подій на вулиці Грушевського 19 січня, коли конфлікт дійшов до силового протистояння і з’явилися перші жертви. Однак через тиждень після початку вуличних боїв НС так і не ввели. Більше того, представники вищого ешелону влади публічно оголосили, що НС вводитися не буде. Зокрема такі заяви зробили тоді ще секретар РНБО Андрій Клюєв, нині переведений на посаду голови президентської Адміністрації, та голова уряду Микола Азаров. Таку ж обіцянку в телефонній розмові дав президенту Єврокомісії Жозе Мануелю Баррозу і Віктор Янукович. 

Однак нічний штурм Українського дому, де були заблоковані близько 200 міліціонерів, а також захоплення МінАПК, Міненерго та Мін’юсту активістами руху «Спільна справа», призвели до того, що влада знову почала погрожувати введенням НС. Зокрема таку заяву зробила цієї ночі міністр юстиції Олена Лукаш. Вона в ультимативній формі вимагала від протестувальників протягом півгодини звільнити міністерство, обіцяючи звернутися до РНБО з проханням ввести НС. 

Дії «Спільної справи», а також погрози введення НС поставили Майдан на межу внутрішнього конфлікту. Існує дві головні точки зору на подальший розвиток ситуації. Частина майданівців вважають, що якби влада мала можливості і ресурси для введення надзвичайного стану – вона б давно це зробила, не чекаючи, доки повстання охопить всю Україну, адже з кожною втраченою ОДА влада втрачає легітимність і вплив на ситуацію, а отже шанси ввести НС тануть. 

Інші опозиціонери вважають, що влада свідомо шукає і створює приводи для введення НС – і для цього нібито скликає позачергову сесію парламенту на 28 січня, щоб легітимізувати указ президента. А «Спільну справу» вважає провокаторами, які підігрують владі, штурмуючи порожні адміністративні будівлі. Зокрема Штаб національного спротиву назвав це «спланованою провокацією». 

Лідер «Спільної справи» Олександр Данилюк не забарився із відповіддю. «Я хочу сказати, що Штаб національного опору - це і є збіговисько провокаторів, які два місяці морозили людей на площах, довели людей до того, що і нас вже тиждень ведуться бойові дії, під час яких вбивають людей. А всі дивляться мовчки на те, що у нас захоплюють заручників, вбивають, викидають в поле - і не можуть запропонувати жодного адекватного плану реагування на ситуацію», - заявив він «Главкому». 

«Виходить дуже дивна ситуація. Наші хлопці беруть адміністративні будівлі, а потім сюди в якості охорони влада відправляє депутатів від опозиції», - натякнув він на начебто співробітництво оппонентів. 

В той же час, напередодні позачергового засідання ВР з’явилася інформація про те, що Кабмін у режимі суворої таємності все ж готує документи про введення НС, зокрема щодо обмеження пересування окремими вулицями Києва, однак офіційно урядовці це заперечують. 

А позафракційний депутат, колишній міністр надзвичайних ситуацій Віктор Балога написав на своїй сторінці facebook про те, що влада таємно стягує до столиці працівників Держслужби з надзвичайних ситуацій, і це свідчить про готовність влади ввести НС та в ніч на 29 січня розігнати Майдан. 

Проаналізувавши закон України «Про правовий режим надзвичайного стану», можна дійти до висновку, що для введення НС потрібен одночасний збіг кількох важливих факторів. По-перше, звернення до президента від РНБО. По-друге, затвердження указу президента про введення НС на засіданні парламенту протягом двох днів. І якщо з першим пунктом у Віктора Януковича проблем не виникне (він не тільки контролює РНБО, але і є його головою), то щодо готовності ВР підтримати президентську ініціативу, якщо така виникне, існують обґрунтовані сумніви. 

Перш за все, у самій Партії регіонів немає єдності у цьому питанні. Більше того, джерела в ПР кажуть, що значна кількість регіоналів категорично проти введення НС. Про це свідчить хоча б провал спроби зібрати підписи під законами, ухваленими в ручному режимі 16 січня. Подейкують, що кілька десятків регіоналів банально проігнорували засідання, куди їх скликали і де мав відбутися цей акт легітимізації репресивних законів. 

Окрім того, кілька регіоналів, об’єднавшись з позафракційними депутатами, підписали заяву, у якій закликають перевести силове протистояння у парламентську площину – частина їх вимог стосується обмеження влади президента (зокрема повернення до парламентсько-президентської форми правління), що взагалі нагадує бунт на кораблі. 

Тому ймовірність одноголосної підтримки навіть фракцією ПР указу президента про надзвичайний стан – немає. Регіонал Владислав Атрошенко прямо заявив «Главкому», що голосувати за це не буде: «Ні за яких обставин (не проголосую за введення НС – «Главком»). Це шлях в нікуди, це подальше загострення кризової ситуації і перехід до реальної партизанської і громадянської війни», - сказав він. 

Так само немає особливого бажання голосувати за введення НС принаймні у частини позафракційних депутатів. Скажімо, проросійський нардеп Лев Миримський вважає, що НС можна ввести лише якщо буде вичерпано всі засоби мирного врегулювання конфлікту. 

«Я вважаю, що якщо опозиція не знайде спільну мову з владою і мирно не врегулює це питання, то, на мій погляд, надзвичайний стан буде введено. Однак SMS з проханням підтримати рішення про введення НС мені не приходило, ніхто і не дзвонив з цього приводу, не консультувався», - сказав Миримський «Главкому». 

Ще один додатковий фактор впливу на можливість введення НС, який залишається невизначеним, - це армія. Вона за законом зобов’язана брати участь у формуванні оперативних штабів для контролю на територіях, де введено НС. Окрім того, тиждень вуличних боїв, а також численні штурми адміністрацій в регіонах, ясно продемонстрували обмеженість міліцейських резервів у влади і нездатність їх забезпечити виконання указу про введення НС. Отже, без армії президенту не обійтися. 

Однак армія – це не міліція. По-перше, Міноборони вже заявило про невтручання військових у конфлікт між владою та Майданом. Це, звичайно, може бути обхідним маневром, однак не варто забувати, що світова спільнота пильно спостерігає за Україною, і танки на вулицях Києва вочевидь змусять її реагувати. 

По-друге, у військових строкової служби буде набагато менше стимулів захищати режим, аніж у щедро вгодованих владою «беркутівців», і вірогідність переходу армії на бік Майдану набагато вища.