Що змусило режим зважитися на привселюдне "копитне" голосування або Чи задушать Революцію Гідності "драконівські закони"?

Чинний режим Януковича, котрого, як можна здогадатися за "диктаторським" почерком, консультує досвідчений кадебіст Путін, − донедавна силувався спекатися революційного Майдану двома паралельними шляхами. Обидва не нові – апробовані совєцькою репресивною машиною НКВД, лишень, вочевидь, удосконалені в політтехнологічних лабораторіях Кремля. Перший – це масштабний терор проти кожного, хто "посмів" піднятися на протест. Другий – не менш масштабні провокації, що їх сьогодні організовують повсюдно зі застосуванням недорогих акторів: підконтро¬льних владі криміналізованих елементів − тітушків, а також злюмпенізованого і збідованого населення, готового за копійки виконувати ницу роль провладної "масовки" чи удавати "обурених безпорядками граждан". 

КУЛЬМІНАЦІЄЮ репресивного натиску режиму на повсталих українців стає четвергове голосування 16 січня "більшовиків" у Верховній Раді України. Оскільки опозиція блокує трибуну, регіонали вкупі з комуністами та парламентськими "незалежними" запроданцями з допомогою рук в авральному темпі імітують ухвалення серії диктаторських "законів". Усі ці драконівські "закони", спрямовані на зачищення усяких протестів, можна було б образно назвати "маренням відтятої диктаторської голови", якби вони не були реальністю. Ідеться про законодавчі акти − а насправді фільчині грамоти: "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткового захисту безпеки громадян", "Про внесення змін до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" та ін. Всі вони, як проаналізував Центр Разумкова, суттєво обмежують базові права і свободи громадян України, зокрема право на свободу та особисту недоторканність, право на свободу думки і слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації, право брати участь в управлінні державними справами, право на мирні зібрання тощо. 

Чому саме зараз з'являються драконівські "закони" Януковича і які останні події штовхнули владу на очах у всього світу розіграти цей шабаш беззаконня – спробуємо з'ясувати за порядком. Отож, що відбувається 16 січня у Верховній Раді України. Опозиція, знаючи, що влада має намір без обговорення проголосувати за злочинний бюджет на наступний рік – блокує не лише трибуну Верховної Ради, а й також спікера Рибака у його кабінеті та віце-спікера комуніста Калетніка. Регіонали тим часом нетерпляче товчуться у сесійній залі Верховної Ради. Аби втекти голосувати в інше приміщення, подалі від опозиціонерів та журналістів, їм потрібен моральний привід – бійка з опозицією. Під Верховною Радою вже чекає напоготові і горлає що є сили "група підтримки" − проплачені особини, котрі удають "защітніков бюджета". Їх кількадесят тисяч – стягнених, звезених з усієї України (!!!). Якщо "більшості" вдасться спровокувати бійку з опозицією в сесійній залі – провладні депутати вибіжать голосувати за б'юджет просто надвір – в обійми нібито "українського народу". Якщо ж "більшості" пощастить іще більше, і опозиція вчасно не спам'ятається і також вибіжить за ними – можна буде спровокувати бійку ще "вищої" якості: уже між опозиційними депутатами та цією провладною "масовкою" – нібито "українським народом". Тоді Партія регіонів й отримає всі карти в руки. На хвилі "моральної перемоги", якої так і не відбулося, – регіонали, вочевидь, і планували ухвалити свої драконівські закони, і тоді вони комусь, ймовірно, навіть видавалися б вчасними та потрібними. Також на той випадок, якби вдалося спровокувати "Свободу" на протистояння, влада заготувала план її знищення - про це свідчить заява Верховної Ради Криму до Мін'юсту, щоби заборонити цю політичну силу, інспіровані заяви з-за кордону, зокрема звинувачення в антисемітизмі (мова про статті регіонала Фельдмана у закордонній пресі). З'явилася й заява Луганської обласної ради з вимогою заборонити "Свободу". 

Отож, бійка в парламенті, за задумом регіоналів, вочевидь, має розпочатися тоді, коли заблокований опозицією Калетнік, якому, як тому дідькові з коробочки, вдається вилізти через вікно, − раптом вигулькує у сесійній залі і в куті з-під журналістського балкону, в щільному оточенні регіоналів починає вести засідання. Побачивши його, опозиція вираховує, що у цій шаховій комбінації мордобій не має жодного сенсу, тож регіоналам доводиться залишитися в залі і принаймні продемонструвати всьому світові своє ганебне голосування. Голосують − ніби в общаку. Без жодної лічильної комісії, без запитань "хто проти", "хто утримався". Виглядає так, що регіо¬нали вкупі з комуністами та нібито незалежними запроданцями попросту хутко піднімають (чи й не піднімають) вгору руки і буквально миттю опускають їх. Через три секунди небаченого "копитного" голосування регіонал Олійник, як той доктор Пі, – оголошує цифру: "235"! 

Кожен, хто бачить ці кадри, – шокований. Іншого слова як "бєспрєдєл" годі підібрати. Опісля уже на фотографіях українці порахують, що в залі було всього 119 провладних депутатів. Але насправді того дня не відбувається нічого неочікуваного, ані неймовірного для цього режиму. Чинна влада, до якої волею різноманітних збігів обставин втрапили випадкові люди – колишні судимі, реальні бандити і крадії, виплекані на "совково-кагебістських" цінностях моральні садисти – попросту вдовольняє одвічний інстинкт самозбереження. Похапцем рятує і себе, і свої награбовані статки. Усі ці проголосовані "синьо-білими копитами" закони – свідчення того, що у режиму від всього пережитого – здали нерви. Їхній "список законодавчих ініціатив" – це своєрідна книга їхніх страхів, у яких вони зізналися, і спроба залякати суспільство. Вчиняють так, бо психологія злодіїв не дає можливості усвідомити, що спроба заборонити свободу слова, свободу віросповідання, свободу висловлення думки – це фактично спроба зупинити еволюційний розвиток нації, одним помахом копита знищити те, що викристалізовувалося у генах українців упродовж тисячоліть… 

Назвемо лишень декотрі "пе𬬬ли" "копитної" законотворчості. 

За рух у колонах понад 5 авто – вилучення прав і автомобіля на 2 роки. 

За порушення порядку мирних зібрань – до 10 діб. 

За участь у мирних зібраннях у касці, форменому одязі, з вогнем – до 10 діб. 

Невиконання "законних вимог" СБУ – штраф понад 2 тис. грн. 

Блокування доступу до житла (цілком нова кримінальна норма) – 6 років. 

Поширення екстремістських матеріалів – 3 роки. 

"Групове порушення громадського порядку" – 2 роки. 

Масові заворушення – 10 і навіть 15 років. 

Збір інформації про "беркутівців", суддів та інших прислужників режиму – до 3 років. 

Церкви не можуть здійснювати "екстремістську діяльність". 

Людину тепер можуть засудити (у т.ч. до позбавлення волі на роки) ЗАОЧНО, тобто за її відсутності на суді. 

Отже, що останнім часом відбувалося такого, що змусило владу образно кажучи − забити крилами. А ось що. Режим починає усвідомлювати: Майдан не відступить. Про це вже очевидно свідчать кілька фактів. 

По-перше, те, що революційне містечко тримається ось уже понад 60 днів. Попри холод і втому, попри шептунів − провокаторів, які, мов ті гади, заповзають на революційний Майдан і радять людям їхати додому. І навіть попри зимовий цикл релігійних свят, під час яких раніше українці завше намагалися бути удома. А тепер вони – приїздять на Майдан і тут великою родиною святкують. 

Друге. Пікетування осель продажних чиновників, суддів, силовиків, можновладців, попри залякування та репресії учасників автомайданів, – лишень набирають обертів і географічно розширюються по всій Україні. І що найнеприємніше для гаранта – пікети вже добралися до Межигір'я. Якщо ж під вікнами мітингують кількасот обурених українців, навіть якщо вони в жодному разі не планують застосовувати силу, – це як мінімум не додає комфорту. Тим паче, що гарант ніколи не відзначався особливою особистісною відвагою − досить згадати його легендарне падіння від івано-франківського яйця. 

Третє. Бойкот товарів та послуг, з якими пов'язані регіонали, також не згортається, а лишень набирає сили і розширюється на численні міста України. 

Четверте. Стає очевидно: українська нація якась "неправильна" і реагує на біль зовсім не так, як того очікують владні політтехнологи. Після спроби розгону Майдану 11 грудня революційне містечко відроджується і стає ще сильнішим. Відбивши всі наступи і відвоювавши всі революційні фортеці, майданівці на місці спалених силовиками наметів – встановлюють намети більш вогнетривкі, на місці зруйнованих беркутівцями барикад – будують барикади ще потужніші й вищі. А після недавнього побиття українців під Києво-Святошинським судом автомайданівці разом із народними депутатами та з кількома тисячами активістів ловлять беркутівські автобуси і після п'ятигодинної облоги змушують їх таки зняти маски і показати свої обличчя. Анекдот про те, що коли в Росії кричать "ОМОН іде!" – всі розбігаються, а коли в Україні кричать "БЕРКУТ іде!" − всі збігаються" − виявляється навдовижу правдивим. 

П'яте. У світі не перестають говорити про запровадження економічних санкцій стосовно можновладців з України, зокрема про арешт їхніх закордонних рахунків. Зацікавилися партнерами очільників режиму за кордоном, зокрема фінансовим агентом Януковича, Азарова і братів Клюєвих – австрійцем Рейнхардом Прокшем, який певний час був власником "Межигір'я". 

Шосте. Майданівцям дивовижним чином вдається нейтралізувати переважну більшість провокацій. Кілька разів зривається підступна провокація влади руками нібито "простих втомлених безпорядками киян" − а насправді завезених з регіонів проплачених галасливих дам і молодиків спортивної статури – розбирати майданівські барикади. 

І нарешті сьоме. Після двох місяців стояння Майдану все більше українців починає усвідомлювати, що ця мирна тактика розхитування влади з усіх боків – немов човна – насправді дуже масштабна і таки працює. І це робить їх сильнішими. 

Отому режим і наважується на брутальне голосування копитами – у нього через страх перед майбутнім бракує витримки поводитися інакше. Фактично всі ті, з дозволу сказати, закони – не варті паперу, на якому їх написано. Українці, переживши від такої брутальності перший шок, оголошують – коритися не будуть. 17 січня у Львові відбувається віче, учасники якого "порушують" цілу купу "копитних" законів: практично всі без винятку одягають маски та каски. А довкола віча повсякчас кружляє Автомайдан – потужна колона із кількох десятків машин… А 19 січня на віче у Києві українці й узагалі приходять у масках, будівельних касках та – одягнених на голову і прикрашених квітами – мов капелюшки – кухонних каструлях... 

Українці не здаються. Боротьба триває! 

Галина ЧОРНА. 

Часопис ВО "Свобода", № 237.