Віктор Пинзеник: В Україні зник бюджет як інструмент державної політики

Екс-міністр фінансів Віктор ПИНЗЕНИК в інтерв'ю ZN.UA розповів чим обгрунтована нереальність нинішнього держбюджету і чому йому потрібен секвестр, про несправедливість нинішніх "справедливих" цін на газ для населення і системних вадах державної соціальної політики, чим загрожує подальше нарощування державного боргу і які існують можливості збалансування головного державного бюджету країни. 

— Вікторе Михайловичу, давайте повернемося до ваших нещодавніх оцінок. Ви казали про недобір коштів у держбюджеті у 35—40 млрд. Ви мали на увазі недобір до запланованих доходів чи фактичний дефіцит? 

— Ні. Йдеться саме про недобір. Запланований дефіцит — окрема тема, а це — додатковий дефіцит. Згідно з тенденціями, які спостерігаються нині, недобір може сягнути дуже серйозної цифри — 35-40 млрд грн. 

— Йдеться про загальний фонд? 

— Так. Оскільки статистика щодо всього бюджету з'являється тільки наприкінці наступного за звітним місяця. Оперативна інформація з'являється лише щодо загального фонду, але для країни принциповим є саме він, тому що спеціальний фонд має особливі правила використання, і він не створює особливих проблем. Бо там — скільки надійшло, стільки й витратили. А щодо загального фонду — якраз проблема. 

— Ви прогнозуєте, що бюджетний дефіцит, зважаючи на постійні пропозиції щодо збільшення видатків, має всі шанси побити рекорд 2009 р. На чому цей прогноз ґрунтується? Про які саме пропозиції щодо збільшення видатків йдеться, і на яку суму вони можуть збільшити дефіцит? 

— У бюджеті була затверджена нестача коштів у 50 млрд гривень — це плановий дефіцит, який рахувався з огляду на те, що заплановані доходи будуть зібрані. Я ж говорю про невиконання плану доходів. Він уже не виконується, тому що в ньому закладено зростання надходжень майже на 12%. А фактичні доходи за 8 місяців — "мінус" 0,4%. Тому до запланованої на поточний рік цифри 

50 млрд треба додати цифру невиконання бюджету, яка плаває, бо ситуація міняється. Це — ще до 40 млрд грн. 

Плюс наприкінці минулої сесії депутати ухвалили кілька змін до закону про бюджет, який збільшує видатки на кілька мільярдів. Із повідомлень у пресі ми дізнаємося, що те саме зробити збирається уряд — збільшити видатки на НАК "Нафтогаз" з держбюджету на 11 млрд грн. І плюс виступ президента, в якому він передбачає зміни до бюджету для реалізації, за рахунок невідомо яких коштів, своїх соціальних ініціатив. Тому я й виходжу на цифру, яка може бути ще песимістичнішою. За моїми оцінками, загалом дефіцит може бути більшим, ніж 100 млрд. грн. І це не враховуючи проблему, пов'язану з державними гарантіями, які де-юре нібито не є державним боргом, але де-факто ними стають. 

— В чому ви на сьогодні вбачаєте основні причини такого дефіциту? І чи є можливість в існуючих умовах, без якихось кардинальних змін, поліпшити ситуацію? 

— Із самого початку бюджет був нереальний. Ще до його ухвалення я наполягав, що показник доходів узяли невідомо звідки. Цифра, яка була намальована, була взята зі стелі — вона не була мотивованою динамікою економіки. Відповідальні люди готували б держбюджет із зовсім іншою цифрою — вона має спиратися на реальний стан економіки і пов'язані з цим можливості. А це означає, що планували б зовсім інший обсяг видатків. Просто комусь захотілося намалювати цифру надходжень, які виконати було неможливо. Не могло бути таких доходів, зважаючи на тодішній стан економіки. Адже ВВП вже тоді був у мінусі. І підстав очікувати на кардинальне поліпшення теж не було. Уряд заклав нереальні показники. І це проявляється сьогодні — тому бюджет і прориває. 

Це мені нагадує 2009 рік. Тоді Мінфін, готуючи бюджет, дав цифру обґрунтовану і реальну, а її вирішили взяти невідомо звідки. Наслідки були відповідними. Нині відбувається те саме. 

— Ви кажете про заходи, яких можна вжити в цій ситуації. І ви кажете про необхідність проведення секвестру бюджету. Що скорочувати, адже близько 95% статей бюджету є захищеними? І це передусім — соціальні виплати, які зачіпати боляче для відповідних верств населення, чи то пенсіонерів, чи працівників дитячих садків. Як вийти з цієї ситуації? 

— Насправді ситуація дуже проста: уряду нічим забезпечувати видатки. Що означає 100 млрд дефіциту? Це означає, що немає коштів для здійснення виплат на 100 млрд грн. Немає чим. Чи є тут альтернатива? Обрано найгірший варіант поведінки — залізти в борг. А далі що? А чи замислюється уряд над тим, що за таких масштабів дефіциту і боргу завтра хтось може не позичити? Тим більше, ми вже постійно чуємо про факти, що Мінфіну не вдається позичити грошей: провалюються аукціони з розміщення ОВДП.  

Ситуація, яка складається з Держказначейством, дуже показова. Насправді відповідні проблеми і можливі зловживання — це наслідок, а не суто проблема казначейства. Це наслідок існування такого великого дефіциту. Без збалансованого бюджету проблеми нестачі грошей на казначейському рахунку не вирішити. 

Для держбюджету наявність незахищених статей — це нонсенс, суто український винахід. І насправді — неправильна та непотрібна норма. В державному кошторисі всі статті мають бути захищені. І захищати їх повинна реальність цього документа. Бо в реальному бюджеті всі статті видатків мають бути профінансовані. І немає в ньому соціальних та несоціальних видатків. 

— А капітальні видатки? Без нової школи чи мосту, звичайно, погано, але ж не платити пенсію — взагалі злочин. 

— З капітальними видатками те саме, адже якщо комусь не заплатили за збудовану школу, то будівельники, які там працювали, залишаться без зарплати. Робітники, які цеглу виготовляли для поставки на цю школу, теж залишаться без зарплати. Це на першому етапі видається, нібито як капітальні видатки, а з погляду впливу на економіку немає значення, які видатки уряд не профінансував. Це — ті ж самі соціальні видатки. Тому, коли ми говоримо про фінансування видатків, бюджет має бути реальним і цим гарантувати, що кожна стаття буде профінансована. Бо коли бюджет затверджений, то з'являється право на видатки, з'являється право на замовлення. Комусь замовили збудувати щось чи поставити армії харчі, а потім не оплатили — це б'є по економіці, це її нищить. Тому бюджет має бути збалансованим. Ми не маємо вибору в нинішній ситуації — скорочувати видатки чи ні. Проблема в одному — в бажанні бачити виклики і реагувати на них. А цього якраз немає, хоча ситуація змушує діяти так, як я говорю. Але бажання так діяти я не бачу. 

— Діяти по-вашому означає іти на секвестр. Які видатки — називатимемо їх захищеними чи ні — можна скоротити? Або які додаткові надходження можна отримати? 

— Знову наголошу: питання не в тому, чи є що скорочувати. Звичайно, є! Але проблема у відсутності відповідного бажання! У нас немає вибору, адже немає чим платити. Питання ж не в тому, що десь у загашнику є гроші, однак через чиюсь злу волю їх пропонують не платити. Ще раз наголошу: у нас немає чим платити. Ми ліземо в борг. Що це означає? Що для того, аби дати людині гривню, у неї "крадуть" 1 грн 20 коп. Українці цього не бачать, бо "крастимуть" завтра. При цьому обсяг "крадіжки" наростає. Бо борг заміщається новим боргом. У нас уже на відсотки платиться сума, від якої інфаркт можна дістати — 10,4% загального фонду бюджету… 

— Це вже наступне запитання, давайте повернемося до попереднього: на чому сьогодні можна зекономити… 

— Чи є на чому економити або відшукати додаткові джерела? Є. Насамперед, є речі, пов'язані з доходами — офшори, як зовнішні, так і внутрішні. Класичний приклад зовнішніх — Кіпр. Уряд нібито хотів закрити офшори, але так і не закрив. Кіпр "закривався" дуже довго і однаково там лишилися дірки. І немалі дірки. 

Доходи від продажу активів в Україні, що належать інвесторам з Кіпру, не оподатковуються. Час від часу ми чуємо повідомлення про такі продажі. Український бюджет не отримує жодних податків від таких операцій. 

Тепер щодо внутрішніх офшорів, чи податкових пільг. Закривайте їх! Можна говорити про якийсь пошук компромісів — але тут є величезна дірка. Пам'ятаєте, який ефект ми отримали в 2005 році, коли закрили офшори? Однак потім процес пішов у зворотній бік і сьогодні в Податковому кодексі — величезний перелік податкових пільг, який вирішили відродити. Про так звану інвестиційну діяльність і т.д. Учора (інтерв'ю відбулося у середу 4 вересня ц.р.) хотіли черговий офшор провести через невинний закон про кодифікацію видів діяльності.  

Далі. Ви згадували будівництво. Незважаючи на соціальні аспекти, хіба ви не бачите багато речей, які далеко не пріоритетні? В Києві будують об'єкти, які далекі від вкрай необхідних. Я розумію вразливість проблеми, але спочатку ресурс потрібно знайти. І насамперед потрібно позбутися головної проблеми — боргу.  

І ще. Проблема процедури тендерів у державних закупівлях лишається надзвичайно актуальною. Усім добре відомо, які в цій сфері існують величезні обсяги відкотів, усіляких схем тощо. Ця проблема взагалі не вирішується — навпаки, процес іде у зворотному напрямі.  

Та навіть у соціальних речах хіба нам немає чим зайнятися? Доки з державного бюджету дотуватиметься споживання газу далеко не бідних громадян? Я не знаю, який фінансовий стан у "Нафтогазі" — немає доступу до цієї інформації. Але цифра, яку сьогодні озвучують, мене дуже насторожує. Це не мінус 11 млрд. Це — "плюс" до того, що для нього вже в бюджеті є, а також заховано у мільярдах кредитних боргів Нафтогазу.  

І вагома частина цих коштів йде на оплату газу, спожитого далеко не бідними людьми, бо уряд вирішив їх дотувати... Як можна купувати газ за 400 долларів, а продавати за 100? Більше зиску від такого "продажу" отримує той, хто більше купує. А купує більше той, у кого більший будинок. І держава величезні кошти спрамовує на підтримку навіть тих людей, для яких ці гроші взагалі нічого не варті. Цього що, уряд не бачить? Компенсувати необхідно тільки тим, хто того справді потребує і для цього в країні існує, хай і далеко не найкраща, але ціла система житлових субсидій.  

В Україні миряться з фундаментальними принциповими провалами соціальної політики. У нас вона не пов'язана з доходами тих, хто отримує соціальну допомогу. Зовсім не пов'язана. Доки українська влада не розумітиме того, що розуміє кожна проста людина: підтримувати держава має тих, у кого доходи менші? У нас же левова частка соціальних виплат іде тим, хто далеко не відповідає критеріям бідності. 

— Ви згадували про пільги, і про них багато говорилося як останнім часом, так і раніше. Є цифра, що податкові пільги обходяться бюджету щонайменше в 95 млрд грн. недоотриманих доходів на рік. В МВФ постійно кажуть про необхідність їх скорочення. Тобто балачок багато, але до їх реальної ліквідації справа не доходить. Наприклад, аграрні пільги. На ваш погляд, їх існування виправдане? Адже соціальні проблеми села вони не вирішують, фермерів не стає більше, а от зловживань — безліч. 

— Я спростую ваше твердження, що ніколи діло не доходить до конкретних речей. 25 березня 

2005 року був ухвалений закон, який скасував абсолютну більшість податкових пільг. Ми зробили це. І у такий спосіб збільшили доходи бюджету майже вдвічі. Ми закрили абсолютну більшість пільг. Коли є бажання, воля — це реально. 

Крім того, треба розуміти, що таке податки. Джерело сплати всіх податків є кишеня простих громадян. Адже, наприклад, ПДВ — це не є податок, який платить бізнес. Нічого собі заслуга — накрутити за законом на ціну продажу 20 відсотків та перерахувати в бюджет. Мокупець міг би й сам це зробити. Яку функцію тут виконує бізнес? Посередника, агента. Він усього лише повинен те, що взяв додатково з покупця, перерахувати державі. З певними особливостями інших податків їх природа така сама. Бізнес — тільки посередник. І ось чомусь окремим фігурантам ми кажемо: те, що належить передати в бюджет, вони можуть залишити собі. Це абсурд. Податкові пільги взагалі не мають права на існування! Якщо комусь, якась підтримка потрібна, якщо це визнано суспільством доцільним, то для цього потрібен інший інструмент. Є інструмент адресної підтримки. 

— У системі адресної підтримки також виникає поле для корупції і зловживань. Адже оскільки адресної підтримки завжди всім не вистачає, отримують її тільки обрані. І хто вирішує, кому підтримка потрібна? 

— Взагалі, підтримка бізнесу — нонсенс. Його не повинен підтримувати ніхто. Чому? Бо природа бізнесу — заробляти гроші. Що це означає? Вкласти 100 — отримати 150. А навіщо нам бізнес, який вкладає 100, а отримує 50? Це абсурд, який суперечить логіці господарської діяльності взагалі.  

Звичайно, є винятки. В окремих випадках допустимі і потрібні субсидії. Наприклад, специфіка літакобудування потребує певної підтримки. Тому, коли ми говоримо про таку підтримку, це не означає, що ми створюємо касу, і ставайте в чергу — усім будемо давати гроші. Це винятком має бути.  

А загроза корупції існує в кожнім разі. І єдиний спосіб її мінімізації — публічність. Суспільство має розуміти, чому ми погоджуємося піти на підтримку якогось інноваційного проекту, наприклад, та знати всі деталі й умови такої підтримки. 

— А, наприклад, пільги з ПДВ на ліки мають існувати? 

— Ні. Адже, незважаючи на відсутність ПДВ, хіба у нас дешеві ліки? За кордоном їх дуже часто можна купити дешевше. А крім того, ця пільга дискримінаційна. Пільга звільнення від ПДВ через природу застосування ПДВ діє тільки по імпорту. Це означає, що імпортні товари дотуються. Вони можуть бути штучно дешевшими. Не тому, що українські виробники дорожчі ліки випускають. А через режим оподаткування. Це — нонсенс податкової політики, коли дискримінується національний продукт.  

Та й навіть, якби ця пільга працювала на здешевлення ліків, хіба ліки купують тільки бідні люди? Найгірша відповідь на соціальні питання — це ціна. Бо ціна не бачить кишені людей. Через ціну ви більше дотуєте тих, хто більше купує, бо має більше грошей. Тобто від таких пільг виграють тільки заможні люди. 

— Якщо взяти структуру сьогоднішніх бюджетних надходжень загалом, зокрема податкових. Пропонується не тільки скорочення пільг, а й підвищення ставок деяких існуючих та запровадження нових податків і зборів. Чи може і як сьогодні розширюватися база оподаткування, чи підніматимуться ті самі рентні платежі. Податок на комерційну нерухомість чи справжній, а не запропонований, податок на розкіш?  

— Коли ми говоримо про розширення бази оподаткування, то насамперед треба ліквідувати пільги. Всі без винятку мають платити однаково. Ніяких пільг! Це з погляду інвестиційного клімату дуже важливо, бо ставить усіх в рівні умови.  

Тепер щодо підвищення ставок податків. Можливості тут є. Коли ми говоримо про рентні платежі — там справді нерідко занижені ставки. Наприклад, на газ. Деякими структурами чиниться шалений опір, але, зважаючи на ціни на газ, які склалися на українському ринку, рентна плата має бути значно підвищена. Бо це, знову ж таки, не є заслуга бізнесу. Це — наслідок світової кон'юнктури. 

Безперечно, є чимало потенційних джерел підвищення бюджетних надходжень чи скорочення видатків, які не викликають запитань і які мали б бути реалізовані. Але перша річ, яку потрібно зробити — ввести мораторій на збільшення видатків. У мене є відчуття, що ні у влади, ні в парламенті немає усвідомлення серйозності сьогоднішньої ситуації. Легким помахом руки одні подають документи, а інші голосують. Майже кожного сесійного тижня голосуються законопроекти, які передбачають збільшення дірки, а не її закриття. Одна з нагальних речей — проведення професійних парламентських слухань бюджетної ситуації. 

— Ви говорили про збільшення боргового навантаження на держфінанси… 

— На сьогодні більш ніж 10,4% (кожна десята гривня) всіх доходів загального фонду йдуть на вітер — на сплату відсотків. У 2008 році оплата відсотків обходилась у 2%. Оскільки борг зростає цифрами, які й не снилися… 

Якщо на початок 2008 року було 88,7 млрд грн боргу, то сьогодні вже понад 553 млрд.  

Нинішня динаміка, обсяги та вартість обслуговування боргу б'ють по країні дуже боляче, роблячи ситуацію дуже непевною для інвестора. Усі ці явища мають одну ключову причину — дефіцит. 

Його існування не просто створює проблеми з фінансуванням державних видатків, воно не дає змоги нормально планувати інвестиції, поточну діяльність окремих компаній і домогосподарств. Бюджетний дефіцит не дає можливості спокою — нормальної щоденної роботи економіки. От про які ризики ми говоримо. Якщо не усунути ці ризики — на які інвестиції можна розраховувати? З чого їх робити? І навіть, якби держава мала ресурси — ніколи державний бюджет не здатний замінити те, що робить приватний сектор. Країна зобов'язана усунути масу ризиків, які нагромадилися в останні п'ять років. Треба насамперед забезпечити стабільність і стійкість її фінансової системи. І тоді інвестиції в економіку будуть іти. 

— Щодо стабільності. Ви сьогоднішню майже нульову інфляцію вважаєте благом чи злом? 

— Скажу парадоксальну річ: я прихильник дуже низької інфляції, але нинішній її стан я оцінюю погано. Це реакція на те, що економіка стикається з кризою збуту. Це не відбиття нормальної монетарної ситуації і нормальної економічної поведінки. Це недобрий елемент у нинішній ситуації. За оптовими цінами, я дивлюся, відбуваються драматичні коливання. Раптом ціни виросли на 3% — відбулось якесь пожвавлення. Наступного місяця — падіння на 2,7%. Ми не бачимо такого щодо споживчих цін. Це ознака того, що економіка стикається з кризою збуту. Таке падіння було тільки в період кризи 2008 року. У нас був такий період. Тому мене не радує ця низька інфляція. 

— Щодо Пенсійного фонду ситуація погіршується чи поліпшується? 20,3 млрд дефіциту — така цифра ніби планується на наступний рік. У порівнянні з тими цифрами, які ми спостерігаємо останнім часом, це багато чи мало? 

— Я не оцінюю дефіцит за тими цифрами, які дає уряд. Бо це не весь дефіцит. Для мене дефіцит Пенсійного фонду — це вся сума бюджетних коштів, які витрачаються на Пенсійний фонд. Це й є реальний показник. У нас же чомусь ця цифра розбита. 

Дефіцит ПФ мав би скорочуватися. Тому що діє норма про підвищення пенсійного віку — це позитивно впливає. І було б більше позитивного впливу, якби не чергове змагання щодо боргового "покращення" соціальних стандартів, яке влаштували перед парламентськими виборами. 

За умови припинення популістських змагань згодом ця норма також могла б приносити скорочення дефіциту ПФ, хоча сама по собі й не вирішила проблеми до кінця. Треба доводити реформу до логічного завершення. І передусім дуже необхідний крок — це єдині правила пенсійного забезпечення для всіх категорій громадян. На жаль, доступ до інформації пенсійного фонду в мене обмежений і повної інформації немає, тому я не можу судити про реальний розмір дефіциту. 

— Згідно з нещодавно опублікованою у ЗМІ інформацією, на наступний рік закладається зростання реального ВВП на 3%, але обсяг доходів бюджету на 45 млрд менший, ніж у поточному році. Насамперед це пояснюється запланованим зниженням ставок податків (зокрема податку на прибуток та ПДВ). Як би ви це прокоментували? 

— Щоб давати оцінки, хотів би спочатку побачити документи. Без певних дій я не очікую, що бюджет наступного року матиме доходи більші, ніж фактичні цього року. Ніяк бюджет не отримає 322 млрд (я знову ж таки говорю про загальний фонд), які передбачає бюджет. Не буде такої цифри. Тому, на мій погляд, мали б бути заплановані менші доходи, якщо ми говоримо про реалістичні доходи. 

— А якщо будуть ліквідовані податкові пільги? 

— Треба, щоб це спочатку відбулося... Якщо будуть внесені конкретні корективи, тоді можна буде щось аналізувати й оцінювати. Я вважаю і наполягаю на тому, що їх треба вносити — пільги мусять бути скасовані. Але чи так станеться? Це велике питання, на жаль. За нинішніх умов немає підстав очікувати на доходи навіть на рівні цього року.  

Мені дуже прикро дивитися, що в Україні зник бюджет як інструмент державної політики. У нас є відомості щодо роздачі грошей з державної каси, причому ще й з подвійною бухгалтерією. Бо одному дадуть гроші, другому — вексель замість грошей, а третьому — взагалі нічого. 

Держбюджет має стати повноцінним, збалансованим документом. А ще — інструментом, який би не тільки забезпечував фінансову стійкість, стабільність країни, а й почав вирішувати (а не створювати) її проблеми.