Як Путін використає політичну смерть Януковича21 Февраля 2014 Янукович для Путіна - відпрацьований матеріал, і річ лише в тім, як найефективніше використати його політичну смерть
Провокації насилля мають украй небажані ефекти. Причому ідеться насамперед не про реакцію Заходу, традиційно мляву, нерішучу, а відтак і вкрай неефективну в короткочасній перспективі. Реакція більшої частини населення України – набагато неприємніший сюрприз.
Спроба «контртерористичної операції» за умов неможливості зачистки інформаційного поля зробила для творення модерної української політичної нації більше, ніж усе попереднє десятиріччя. Те, що на Сході регіоналам удалося значною мірою придушити протести й утримати контроль над ситуацією, не може слугувати реальним показником їхньої підтримки. Зрештою, сам факт протестів не є беззаперечним доказом її безповоротної втрати, суміш пропаганди, страху й кумівства – річ досить ефективна. Це може стати в пригоді Москві, але про це трохи нижче.
Україна як політична нація становитиме реальну загрозу для РФ доти, доки Кремль не змінить імперську парадигму розвитку держави. Зміна ж такої парадигми, як відомо, несе загрозу реальної федералізації РФ, що неминуче запустить ланцюжок її саморуйнації.
Власне тому Москва так активно підтримує федералізацію України. Перспективи цього сценарію можна буде оцінити вже найближчим часом, за результатами з’їзду депутатів південного сходу й Криму. Тут відкриваються дві перспективи – втримати гарячі й глупі голови від спроб сепаратизму чи навпаки підштовхнути їх до неї.
В першому випадку, будучи однією зі сторін переговорів про стабілізацію ситуації в Україні, Кремль має певні можливості для лобіювання федералістської ідеї. Це, природно, відкриє широке поле для маніпуляцій і надасть потужний важіль тиску на Київ, незалежно від того, хто сидітиме на Грушевського та Банковій. Згідно з цим сценарієм, Крим також має лишитись у складі України – власне як інструмент керованої дестабілізації.
Водночас, стимулювання сепаратизму дозволяє створити буферну зону між Росією та цілком західноорієнтованою Україною. В загальних рисах це може бути різними етапами одного шляху, обкатаного на Грузії. Визнання, скажімо, Південно-Східної Української республіки зі столицею в Харкові за осетинською моделлю не є неможливим.
Тим більше, що для цього є й аналогічні передумови. А необхідність захищати тримачів російських паспортів на суміжній території ще ніхто не відкидав. Щоправда, війна в безпосередній близькості від ЄС мала би викликати куди більше занепокоєння Заходу, ніж кавказькі події 2008 року. Крім того, РФ може й не пережити цього конфлікту: операція круто підсилить економічну рецесію, закриє зовнішнє фінансування, імовірно, викличе бойкот споживачами російських енергоносіїв. Тому бажано втриматись від безпосереднього втручання у «внутрішньоукраїнський конфлікт», надіслати гуманітарну місію в східні області і Крим – з формуванням проросійських адміністрацій і створенням маріонеткових автономій.
Це досить імовірний варіант. Плюси очевидні: збереження залишків „міжнародної карми”, коштів, і можливість зняття будь-якої відповідальності за те, що вийде. Мінуси теж очевидні: може не вийти нічого (РФ завжди забуває взяти до уваги фактор настроїв населення), а гроші, виділені на „сепаратизм”, тупо роздерибанять.
Проте Москва може зберігаючи формальне невтручання вдатися до інших засобів тиску для захисту своїх інтересів. Торгові ембарго, удар по фінансовій системі, видворення гастарбайтерів – це все теж з арсеналу російської політики.
Питання, чи цих засобів буде достатньо для лобіювання інтересів РФ. Цілком очевидно, що в разі, якщо в найближчому часі федералізація «з наскоку» не вигорить, доведеться наново вибудовувати проросійське лобі в наступному українському парламенті. Але якщо Захід таки піде назустріч Києву, це буде нелегко. Згода Брюселю на якнайшвидше підписання угоди про асоціацію після виборів і повернення Конституції-2004, скасування віз тощо можуть стати серйозною перепоною намірам Кремля. Особливо якщо Німеччина таки продовжить курс, розпочатий в останні тижні.
За цих обставин Москва може пожаліти за «недемократичним» способом зміни влади і вкотре переконати своє населення, що „кругом одні врагі”. Очевидний плюс – це дешево. Крім того, такий варіант ніяк не позначиться на економічній взаємодії з ЄС і США. Мінуси теж очевидні – втрата репутації всередині країни, як це було у випадку зі «здачею Лівії».
Крім того, такий «прогин» перед Заходом буде дуже болісним психологічно – адже це означатиме, що «площадна демократія» лишається реальною загрозою для російської влади. В контексті парадигми путінського неоконсерватизму це означатиме курс на подальшу самоізоляцію РФ від західного світу в найширшому розумінні й розворот на Схід куди серйозніший, аніж той, який здійснила ердоганівська Туреччина. Это интересно:
2.
|
|||||
новости по тэгу: Путин | |||||
Источник: | |||||
|
|||||
<< Предыдущая МЗС Франції: Домовленості Януковича й опозиції –... | Следующая >> Беларусь потребовала от Захарченко и Курченко до... |
Почитать еще:
- Рейдер Путин отжимает Крым
- Украинские моряки обвинили Путина в откровенной лжи
- Березовець: Федералізація України - це мертвонароджена в Кремлі тема
- Путин загнал себя в ловушку: Украину защитит от России финансовая катастрофа Москвы.
- Путін планує переселяти мешканців України на Далекий Схід
- Меркель: Путин потерял связь с реальностью
- Украина развенчала миф о мощи России
- Телефонный звонок Путина повлек за собой прекращение кровопролития на Майдане
- Майдан пошатнул Путина, а добьет российская экономика
- «Російська влада програла Україну остаточно» – московський експерт